Д-р Магдалена Холи-Лучай

Доцент кафедри соціальних наук. Її наукові інтереси концентруються навколо сучасної філософії, зокрема антропологічнії, етичних та екофілософських питань, а також медіа та політичного дискурсу. Стипендіатка Польсько-американської комісії Фулбрайта та Фонду польської науки.

Польська мова українських студентів з точки зору лектора та науковця

У 2019/2020 навчальному році в Польщі навчалося 82 19494 іноземних студентів. Майже половина цієї групи (39 017) – вихідці з України. Найважливішими факторами, що заохочують їх до приїзду в Польщу, є: невеликі витрати на навчання та проживання у порівнянні з іншими країнами, а також географічна та культурна близькість, включаючи мову. З цієї причини, здебільшого, українці навчаються на факультетах, де мова викладання – польська.

Говори більше польською

Часто трапляється, що рівня В1 (який часто декларується лише на папері) є занадто низьким, щоб іноземні студенти могли ефективно навчатися польською мовою. Однак проблема виникає навіть у разі хорошого володіння польською мовою (С1 чи С2), коли українські студенти здійснюють, так звані глоттодидактичні прагматичні помилки, які можна узагальнюючи назвати “поляк цього не написав би/не сказав”. Іншою групою помилок є відхилення від норм і звичаїв, характерних для їхньої власної мовної групи, наприклад, використання (псевдо) титульних форм у фразах, таких як “Пані вчителько”, “Пане вчителю”, “Пані журналіст”, ” Пане лікарю”, що походить від того, що слова” пан, пані “вважаються в Україні “типово польськими”.

Таким чином, ми маємо парадоксальну ситуацію, коли, прагнучи говорити “більше польською мовою”, носії української мови відходять від моделей сучасної польської мови. Чи означає це, однак, що вони неправильно висловлюються? Яке ставлення до такого типу несхожості мають дотримуватися викладачі інших предметів, крім курсу польської мови?

Напівпериферійність Польщі

Перш ніж ми спробуємо представити можливі відповіді на це питання, слід зазначити, що його слід проаналізувати з урахуванням «напівпериферійної» специфіки польської академічної системи, розкинутої між Заходом та Сходом. З вищезгаданих причин Польща є привабливою країною для студентів (певною мірою також для викладачів) зі Сходу та глобального Півдня. З іншого боку, польські університети та вчені, прагнучи до «наукової досконалості», звертаються до світових наукових центрів, розташованих у багатих західних країнах. Одним з його аспектів – значущим для обговорюваної тут теми – є питання абсолютного домінування англійської мови в міжнародному науковому спілкуванні. Саме англійська мова стала сучасною латиною, і саме тут презентуються та обговорюються результати досліджень, якщо ви хочете охопити аудиторію за межами своєї країни. Однак, на відміну від латини, англійська мова має носіїв, для яких вона є мовою спілкування на всіх рівнях.

Ця принципова відсутність симетрії між носіями англійської та усіма іншими, хто володіє  англійською, викликає проблему екологічного табу: складність використання достатньо хорошого рівня, щоб виправдати очікування редакторів та рецензентів у цих журналах. Навіть якщо вчений жив у західному дослідницькому центрі і публікує публікації в міжнародних журналах, це не означає, що англійська мова стала для неї чи для нього легкою справою. Обмін інформацією про хороших коректорів, або досвідом з редакторами або рецензентами, які ввічливо, але часто з гіркотою коментують мовні недосконалості, регулярно повертається до неофіційних розмовах у знайомих колах польських вчених.

Тому польські науковці відіграють подвійну роль. Як автори, вони піддаються негативній оцінці через мову, тобто відповідний рівень використання т.зв належної англійської мови, але як викладачі (оцінюючи випускні, бакалаврські та магістерські роботи, все частіше також докторські дисертації людей з України) вони виступають як трибунал з мовної коректності відповідно до стандартів академічної польської мови. У цьому випадку видається вкрай небажаним прийняти подвійні стандарти щодо англійської мови, якою користуються польськомовні вчені (усвідомлюючи, що вона відрізняється від рівня носіїв мови), а також щодо польської мови українських студентів (помилки яких вважаються серйозними недоліками).

ELF та “світова англійська”

Натхнення можна знайти в лінгвістичних дослідженнях, орієнтованих на т. зв. Лінгвістична справедливість у використанні англійської мови англосаксами та немісцевими людьми, яка відкидає традиційний (іменований “ортодоксальний”) підхід, згідно з яким іноземець повинен представляти рівень англійської мови, максимально наближений до носіїв мови.

Альтернативою є визнання існування різних стандартів англійської мови у всьому світі, відомих як “World Englishes”. Множина підкреслює, що сформувалося багато різновидів англійської мови (наприклад, Chinglish – англійська з Китаю, Denglish – англійська з Німеччини), які приймають зразки з локально домінуючих мов (включаючи специфічні структури, ідіоми, вибір лексики). В результаті вони починають відрізнятися від “стандартної” англійської мови, яка, однак, має лише описове, а не нормативне значення: вони не стільки порушують англосаксонські зразки правильності, скільки приймають власні.

Іншим рішенням є прийняття моделі “англійської мови як лінгва франка” (ELF), яку можна охарактеризувати як “спільноту практик, що розвивається”, члени якої є окремими мобільними одиницями. Для прихильників ELF міжнародні вчені та студенти мають право робити внесок у академічну англійську мову, оскільки англійська “настільки пов’язана з глобалізацією, що вже нереально говорити однією англійською”. Серед компонентів цього підходу акцент робиться на узгодженні нових значень старих слів та інноваційному вживанні специфічних структур, що приносять додаткову комунікативну цінність. Більш загальною основою такого ставлення є підкреслення динамічної природи мови, яка постійно розвивається.

Схоже, обидва альтернативні підходи варті уваги польських лекторів. “Польща як лінгва франка” дозволить більш гнучко підходити до оцінки вищезгаданих випускних та дипломних робіт студентів з України, не відчуваючи, що вони “закривають очі” на певні недоліки. З іншого боку, концепція польської мови або одна з різновидів «світової польської» робить нас чутливими до того факту, що багато студентів знали польську мову до свого прибуття не лише завдяки засвоєнню її як іноземної, а й як їхня друга або навіть перша мова, якою вони користуються протягом дня в Україні. Зрештою, за нашим східним кордоном існує досить широкий спектр різновидів польської мови, які з геополітичних міркувань можна було ширше вивчати лише після 1989 року.

Тож, як бачимо сьогодні, щоб поставити під сумнів винятковість права оцінювати нормативність використання англійської мови носіями мови з англосаксонських країн, ми, носії польської мови, які проживають у Польщі, повинні запитати себе, чи ми повинні бути оракулом щодо нормативності польської мови.